Переглядаючи фільм «Земля»

Перегляд чорно-білого і німого фільму українського режисера О. Довженка не може не залишити глибоке враження про свою епоху в свідомості глядача.

Фільм потрапив на екрани кінотеатрів у 1930 р. і не довго протримався, будучи знятим із показів за «біологізм», не досить яскраве висвітлення класової боротьби та ін. «смертні гріхи». Сюжет фільму, здавалось би, банальний для свого часу, але якщо уважно придивитися і задуматись над побаченим то стає зрозумілим чим О. Довженко не вгодив критикам реконструкційного періоду в історії СРСР.

Геніальний режисер втілив у своєму кінотворі увесь трагізм епохи. Причому, ним показано трагізм, котрий є бідою, переданою на покоління селян (не лише українських). За ніби радянською пропагандою сховалось висвітлення ломки суспільних відносин, котра набула затяжного характеру для землеробів колишньої Російської імперії (не дарма куркуль Хома показаний у російській косоворотці).

Фільм дає нам змогу зрозуміти чим відрізнялась природа ненависті селян до куркулів у реконструкційний період в СРСР від природи ненависті до поміщиків у буремні революційні роки. Поміщиків селяни не любили, втілюючи в їх образ відсутність для себе перспективи реалізації як самодостатніх господарів на своїй землі. Тому вони і стали як один на заклик більшовиків до вилучення панської землі, нищення і пограбування їхніх маєтків та розподілу між собою землі у 1917 р. Самі селяни створювали ради селянських депутатів, котрі приймали рішення про ліквідацію поміщицьких маєтків та ділили землю, самі ж селяни вдалися до позаправового і розбійничого характеру вирішення земельного питання. Ряд матеріалів нам доносять сумні відголоси того торжества охлократії, котре довелося спокутувати поколінням селянства згодом.

В образі куркуля було втілено навіть не предмет заздрості, як може помилково здатися. Куркуль-той хто скористався найбільш вдало від колишнього розподілу панської землі. Він для частини селянсьва став тим хитрим і оборотистим хто іще нещодавно був як всі, але зміг вдало використати ситуацію. Він втілював образу на несправедлий розподіл відібраного. Ті погляди селян підігрівалися офіційною радянською пропагандою, котра постійно говорила що куркулі споживацьки користаються із технологічних вигод МТС, насіннєвих ссуд тощо. Також, як то чудово відобразив у фільмі «Земля» О. Довженко, куркулі стали на заваді технічного прогресу в селі. Не дарма звучит фраза про то що як прийде трактор то можна буде відібрати землю у куркулів. Адже «куркульське» господарство, чи то середняцьке не мало достаніх виробничих потужностей аби виправдати використання в ньому техніки. Техніка ставала рентабельною лише за наявності крупного господарського комплексу. То ж до появи тракторів вилучення у куркулів землі й включення її у колгоспи було не актуальним, адже тягловою волячою силою лише мале селянське господарство здатне ефективно обробити землю. Тому бачимо у фільмі О. Довженка гімн технічному і технологічному прогресу в селі і поряд трагізм.

Розорана межа куркульського господарства символізує кінець епохи коли селянин міг бути господарем на своїй землі, не дарма звучить про розорання «тисячолітньої межі». Селянин припиняє бути селянином-власником, припиняє бути сам собі паном і стає гвинтиком системи, котру показано у вигляді демонстрації технологічного процесу проходження зібраним врожаєм шляху до розфасованих у стрункі ряди буханців хліба. Селянин має від розорання межі лише тими буханцями хліба, їх кількістю! І розорання межі геніальним режисером показано як необхідна передумова високої технології продовольчого виробництва. Тут ідея фільму О. Довженка перегукується із теорією Х. Ортеги-і-Гассета про повстання мас, котре втілилось у конвеєрному виробництві. обезличуванні речей і людей, коли суспільство із окремих особистостей еволюціонувало під впливом Великої війни (Першої світової із її мільйонними арміями та мобілізаціями державами усіх людських і матеріальних ресурсів) до відлагодженого механізму. Не дарма батько Василя гука до людей за абстрактними іменами-«Івани», «Грицьки»…

Зрештою, чи може селянство пережити соціальний трагізм, котрий падає на його голови? Відповідь знаходиться у простій фразі-«Нема Бога»! Як нема Бога то й нема перед ким відповідати, бо немає того що не дає людині і суспільству в цілому переступити встановлені досвідом суспільного співіснування людей межі поведінки. Не дарма французький просвітник Вольтер казав: «Аби Бога не було то його слід було би видумати» і поставив у своєму маєтку пам»ятник, на котрому написав «Богові від Вольтера». І «Нема Бога» має продовження у фразі, сказаній батьком Василя до священника: «І вас немає». Як немає церкви-суспільної інституції, котра має дбати про дотримання усіма і кожним членом суспільства усталених віками норм поведінки, то немає і кого стидатися за порушення тих усталених норм. Лише звучить скромний відголосок: «Добре як Бога немає. А якщо Є!».

Тому лишається відгородитися від усвідомлення соціального трагізму «більшовицьким аеропланом», котрий дає змогу знайти виправдання усьому і зараз.

Трагічний фільм став ілюстрацією трагічної епохи і маленька дитина, котра проходить повз епізоди смерті, символізує покоління, котрим лишиться важкий спадок!

Переглядаючи фільм «Земля»: 23 комментария

  1. Я думаю у цьому фільмі показано початок нищення української нації, яка ще не була сформована. Адже знищити село означало знищити Україну. І таке відбувалось і в інших країнах окупованих більшовиками, але в Україні це було найяскравіше виражено. Колективізація мала за мету покласти на коліна селянство, щоб ті не могли протистояти ідеям інтернаціоналізму та побудови великої «червоної» країни. Пізніше це проявилось і в голодоморі і в переслідуваннях. Коркулі називались ворогами народу, в них забиралилась землі а їх висилали на Соловки. І тут не обов’язково щоб тої землі було багато. Достатньо коли в тебе є трохи землі і ти не хочеш іти в колгосп. Знаю це по прикладі власної сім’ї : мою прабабусю разом з доньками було вислано в Сибір за «коркульство».
    Цей фільм показує трагедію України, можливо найбільшу у ХХ столітті. Фільм дуже символічний. Селяни без землі просто не можуть жити, тому і чинили опір коли землю в них забирали. Проте дуже важко вистояти проти такого масового режиму..

  2. galuchan

    Більшовики були противниками ідеї нації як такої, вважаючи що суспільство має розшаровуватись на класовій основі. Класова основа, як виявилось, не ефективна для консолідації суспільства в багатонаціональній державі. Тому Сталін і виголосив тост на обіді в честь перемоги у Другій світовій війні «За великий російський народ».

    А розкуркулення мало суттєву передумову. Селяни у 1917-1920 рр. успішно нищили поміщицькі маєтки і розподілили їх землю між собою. Причому робили то самі селяни, утворюючи ради за ідеологічної підтримки більшовицької партії. Як у злочинному світі є поняття «повязать кровью» так і більшовики, пов»язували селян кров»ю поміщиків і грабунком їх маєтків. Пов»язаний кров»ю є прив»язаним, а отже і має відповідно узгоджувати свою діяльність і спосіб життя згідно заданої установки. От і селянство, вбиваючи поміщиків і прийнявши від їх землю опинилося пов»язаним. Маю на увазі селянство як великий суспільний прошарок, а не окремих селян. От селянство і опинилось перед важкою необхідністю-втілювати у життя програму партії із колективізації. Націю було підрубано не позбавленням селян землі і навіть не тором і Голодомором, а тим що більшість її представників сподвигнуто на братовбивство і нехтування моральними принципами. Пригадаймо, скільки банд діяло за часів Громадянської війни на українських землях. Були мільйони людей котрі за волі долі опинилися в страшних реаліях, але вони самими тими реаліями були позбавлені права на вибір. Саме тому радянська влада і перемогла та утвердилась.

    Про долю Вашої прабабці, якщо бажаєте, можете зробити доповідь у соціальному контексті. Доля родини у реаліях епохи-цікава доповідь, можливо, стаття.

  3. Багато питань, поставлених автором, не мають однозначної відповіді і сьогодні. Тому я вважаю, що сприйняття картини глядачем завжди буде залежати від його власних поглядів та почуттів. Незважаючи на те що на перший погляд фільм може здатися агітаційним, пропагує цінності комуністичного суспільства, ми бачимо стійку неприязнь до нього, яка виливається в передачі абсурдності життєвих позицій радянської людини. чітко простежується підкреслено негативне, а тому й нереалістичне ставлення до релігії. Напевно, якби в 1930-х роках в СРСР не починав культивуватися атеїзм, фільм багато в чому втратив би свою силу.Насправді фільм висвітлює багато парадоксів життя людини в суспільстві. Дає можливість нам, як глядачам, самим вибрати власну ідеологію, оцінити вчинки героїв, ототожнити себе з кимось із них. А це, безсумнівно, варто світового визнання.

  4. satskyipavlo

    На семінар, коли проходитимо цю тему постараюсь підготовити

  5. Я б хотыв додати про сам фільм Довженка.

    Фільм О. Довженка «Земля» є одним з найбільш відомих радянських фільмів.Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд хліборобської нації, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним. Я вважаю, що символіка Довженка була тісно пов’язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від ышших фыльмыв ХХ ст.

    Нам відомо, що цей фільм не хотіли допускати до перегляду, але попри всі зусилля, владі не вдалося зупинити Довженка

    Вже 8 квітня 1930 року «Земля» виходить на київські екрани, а 17-го числа фільм з показу знімають. Офіційна причина — натуралізм та замах на звичаї.

    Довженко пише в «Автобіографії» про те, що сталося з ним після випуску «Землі»:

    «Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальним фейлетоном Дем»яна Бєдного під назвою «Философы» в газеті «Известия». Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти».

    Довженко з подивом дізнався, що фільм має грандіозний успіх у Європі, у той час як його заборонено в Україні. Після прем’єри у Берліні про Олександра Довженка з’являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають Довженка «Гомером кіно». А ось у Радянському Союзі стрічку реабілітують лише у 1958 році після міжнародного референдуму у Брюсселі, де він увійде до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.

  6. Хочеться додати те, що найбільш повно та яскраво можна оцінити режисерську геніальність на прикладі змалювання головного героя картини. Він є одним із активістів комуністичного руху на селі, намагається всіляко сприяти індустріалізації, до того ж красень – одним словом, повинен викликати у глядача виключно позитивні емоції. Але за задумом Довженка та завдяки чудовій акторській майстерності у найвідповідальніші моменти Василь не викликає жодних емоцій, крім відрази. Наприклад, по смерті діда він каже, що той по суті прожив нікчемне життя, 75 років пропрацювавши у полі: «За биків ордена не дають!» Згодом стає зрозуміло, що метою життя Василя та мотивами його вчинків було далеко не альтруїстичне бажання побудувати краще життя в державі, а просто спроба виділитись, реалізувати власні амбіції, отримати таки той самий орден, навіть посмертно.

    Можна вважати центральною подією приїзд до села першого трактора. Селяни, які ніколи не бачили техніки узагалі, бояться дозволити власним дітям його побачити, тому коли посеред поля у радіаторі закінчується вода, трактор стає і про це повідомляється «председателю», його реакція цілком очікувана – «Цього не може бути! Трактор не може стати!». До речі, саме цей епізод доводить, що навіть такому мега-трактору як СРСР у певний момент може просто забракнути води і ніде буде її взяти. Що характерно, председатель обманює начальство – «Трактор у повному порядку!» – так і радянська влада протягом тривалого часу запевняла увесь світ, що в країні все гаразд. Ось у чому прозорливість Олександра Довженка.

    Також чітко проявляється стереотипність мислення селянина у його беззаперечному прийнятті певних соціальних традицій. Навіть за комуністичного ладу продовжують існувати патріархальні устої суспільства – поки один із найбільш поважних мешканців не схвалив приїзд трактора, люди не знають як їм реагувати, як себе поводити.

  7. Бабич Оксана

    Ви цілком вірно підмітили епізод із орденом. Є такий гріх як гординя. Людина, котра його чинить, втрачає себе і її опановують різноманітні комплекси і манії. Та людина перестає належати собі. Не дарма радянська влада навіть не матеріально стимулювала активістів, як у 1917 р., коли стукач отримував відсоток від вилученого, а саме орденами і суспільним статусом. Втративши орден або статус «стаханівця», людина втрачала усе, втрачала себе саму, опинялась на маргінесі.

    Вірно також що «приписки» були головною вадою, котра погубила централізовану планову економіку. Планувати, безумовно, потрібно, але вивчаючи попит, а не нав»язуючи пропозиції.

    Ну а слова Василя що за биків ордени не дають є втіленням розробленого поняття, ніби, приватний власник від лише собі самому цінний і шанований, а колгоспник може отримати високий суспільний статус. Сподвигнення до гордині!

  8. Vika Sodol’ 8gr

    Довженко був дуже сміливою людиною. Лише він міг багато що досить відверто показати.

    Вірно що в усі віки найзапекліші битви велись за землю. Лише земля, придатна для сільського господарства, може дати справжню свободу людині. Але за свободу завжди слід платити високу ціну!

  9. Шевельов Андрій

    Не зважаючи на ідеологічний тиск справжні таланти творили. А зараз? Тиску немає, а де таланти? Іще, наче знущання, маємо «Україна має талант».

  10. Дійсно не зважаючи на ідеологічний тиск справжні таланти творили. Не дивлячись на всі утиски ми бачимо на прикладі і Шевченка, і того самого Довженка, і інших як справжні партіоти свого народу висвітлювали тогочасну ситуацію, давали поштовх людям до переосмислення того, що відбувалось, просто озвучували думки і погляди мовчазного народу. Вони творили незважаючи ні на що… А зараз чи то можливо змінилася свідомість за нової епохи чи ще щось. Але люди намагаються пропіарити себе на всю країну (прикладом цьому і є «Україна має талант»), їх мало хвилює доля країни, народу… Залишились одиниці тих кому дійсно не все одно… Наприклад, письменниця Ліна Костенко у своєму романі Записки українського самашедшого висвітлила хроніку подій останніх років. На мій погляд, це щось схоже до Землі Довженка. Висвітлюється ситуація для переосмислення її людьми. Як і в Довженка так і в Костенко звертається увага на те що відбувається.

    Тож не можна сказати, що зараз за відсутності тиску немає талантів. Їх просто одиниці, одиниці тих хто по справжньому переживає за народ… Та і тоді за часів утисків не багато хто наважувався виступати проти системи чи критикувати чи просто озвучити думку народу. Різниця тільки в тім, що зараз таких не побільшало…

  11. дисить цікавий фільм, який показує придушення українського народу. Фільм показує, що і в той час нація якої ще не було, старалась боротись за свою незалежність. Не дарма цей фільм входить в трійку кращих фільмів за всю історию кинематогрофа. Нажаль зараз вже немає такого Довженка, можливо б тоді наше кіно цінилося по всьому світі….

  12. Цей фільм є найкращим представником українського кінематографу. Не тому, що в ньому наявна відмінна гра акторів, і не завдяки спецефектам, цей фільм зумів завоювати серця глядачів(а їх було не так і багато, радянська влада надто добре вміла переконувати суспільство, що хороше, а що погане)своєю правдивістю. Так, сумна правда, яка тверезо змальовує ті часи, дає нам змогу побачити весь трагізм епохи. Передивляючись цей фільм я в котрий раз дивуюся героїзму Олександра Довженка — звідки він взяв у собі сили йти проти влади, яка на жаль трохи пізніше не пошкодує багатьох інших українських культурних діячів(«розстріляне відродження»). Чи випустив би Довженко свій фільм, після цих подій — я не знаю. Але знаю одне — Олександр Довженко — це один з найуспішніших борців, які за зброю обрали мистецтво.

  13. Так, я згоден фільм Олександра Довженка «Земля» є апогеєм розвитку українського кінематографу, але я не розумію чому його так виокремили іноземні судді. Я маю на увазі, не те що цей фільм поганий, я лише хочу сказати, що це не фільм в розумінні мистецтва, ні «Земля» Довженка — це спис борця, це більше за мистецтво — це наша історія, це пам`ятка, яка показує нам, через що пройшов наш народ, він(фільм) буде нагадувати усім нашим поколінням про ціну, яку довелося заплатити українському народу за багатство своєї культури, за його волелюбство. І він заткне роти усім тим, хто скаже, що у радянському союзі жилося краще.

    Ні, «Земля» не заслуговує бути у списку кращих фільмів, але цей фільм звартий того щоб стати символом незламного українського духу.

  14. Artem Tatianchenko

    Щодо не існування нації у даному разі не вірно. Перша світова війна і Українська національна революція 1917-1922 рр. заклали всі передумови формування української нації, а у роки проведення політики українізації було в тому напрямку здійснено суттєві кроки. Але, справді, тут ми бачимо натяк на кроки, спрямовані на денаціоналізуацію. Хоча б, куркуль Хома має одяг національного характеру, а всі активісти класичний європейський костюм. То ж, підкреслено архаїку національного.

  15. Катя

    А Довженко міг собі дозволити певну сміливість. Наприкінці 1920-х рр. іще тривала політика українізації. Україна іще остаточно не радянізувалась і аби здійснювати активну політику реконструкції в УСРР не було іще достанього соціального підгрунтя. Довженко був покликаний створити то підгрунтя своєю кінотворчістю, хоча би взяти фільми «Щорс», «Арсенал». Він мав показати що українець то є і козак, і робітник, і солдат і в усіх випадках він прагне до реалізації віковічної мрії-самоуправління на зразок Запорозької Січі, котре в УСРР мало втілюватись в системі Рад. Мав переконати українське суспільство що система Рад є втіленням національного характеру українців. Тому Довженко був конче потрібен радянській владі.

  16. History

    Я би сказав що фільм «Земля» не стільки спис, скільки мистецький вираз соціального зламу.

    От щодо художніх прийомів, то без них ніяк не замаскуєш гострих моментів, котрі показано у фільмі. А Довженко в тому виявив себе майстром. Вочевидь, саме то й оцінило іноземне жюрі.

  17. Будучи сегодня признанным шедевром немого кино, рассмотренным во всевозможных ракурсах философских и стилистических концепций, фильм «Земля» продолжает оставаться противоречивым явлением в сфере теоретических исканий, обращенных в прошлое. Зерно раздора, зародившееся сразу после выхода картины, с течением времени меняло окрас и размер: от невинных упреков в нелогичности сюжета, до порицания политической конъюнктурности и «неправильной» идеологизированости. Однако если критики, изучавшие эту работу по горячим следам, были еще «лицом к лицу» с чем-то крупным и неизведанным, то ли из-за отсутствия надлежащей методологии искусствоведческого анализа, то ли по причине зашоренности под влиянием «текущего момента» не могли проникнуть в художественное содержание и несущую его форму как с позиции «закона, который поставил над собой автор», так и в отдаленном историческом масштабе; то нынешние претензии вызваны скорее главенствующими постулатами современной культурной и общественной ситуации. Оттого спикулированием на свержении «совковых ценностей», которые так откровенно звучат в ленте Довженко, все-таки безуспешно пытаются затмить важность фильма для всего последующего развития кинематографа, который перенял из него не только приемы, но особую манеру экранного мироощущения.

    Картина наиболее ярко отражает ключевые элементы стиля Довженко. Это «субъективный эпос», «поэтический сказ» — хроника по сути реальных событий, преломленная через призму лирического созерцания. «Механика» повествования подчиняется особому темпоритму развития мотивов жизни на сломе эпох в понимании ее режиссером. Историю недавнюю, злободневную он превращает в притчу о вечном, проявляющемся в частном. Отсюда и известные нестыковки касательно того, что аллегорическая интонация не вяжется с бытовыми стремлениями героев. Но здесь не учитывается цель рассмотреть в делах нынешних течения объективные и общие, которые могут стать тем мостиком, что связывает сознание человека, трагедии сугубо личные с едиными законами бытия.

  18. Ведущая мысль «о старом и новом», о смене, происходящей в умах людей и во всем устройстве жизни, существует между метафорой и конкретикой, между возвышенными картинами природы и буднями крестьян, стоящих на пороге коллективизации. Однако эклектичность методов повествования условна, ведь и в избе «кулака», и в величественных панорамах отчетливо видится чистая эстетика внутреннего образа, связывающего весь сюжет, все сцены общей цепью понимания времени и события. Важными драматургическими узлами являются смерти персонажей — деда Семена и молодого активиста Василия. На различиях между ними строится характер авторского сообщения. Неизбежный уход старого, выполнившего свой долг, сыгравшего свою роль, представлен лирически-гротескно — это не трагедия, это общее движение бытия. Потому предсмертные приготовления рифмуются с планами, рисующими природу, окрашиваются тонкой иронией. Но убийство Василия, олицетворяющего уже следующую страницу в жизни села, проникнуто ужасом внезапности, болью противоестественности. Достижению эмоционального взрыва способствует контраст монотонности поэтического ощущения кадров, умиротворенности наблюдения за людьми с рубящей неожиданностью, которая врывается в мелодию прекрасного опустошающей горечью. Так открывается отношение Довженко к коллективизации. В его восприятии это естественный ход вещей, как смена времен года, как превращение дня в ночь. Прежняя эпоха прожила свое и должна уступить новому миру, миру молодых. Поэтому так печально смешон бородатый «кулак», который шепчет в землю — могилу друга Семена, и спрашивает, как у него дела. Он с пустой надеждой цепляется за прошлое, которое неостановимо перетекает в будущее.

  19. Однако гибель Василия только обнаруживает мощь народного движения. Его похороны становятся митингом, трагическим и вместе с тем величественным шествием людей, которые сейчас прощаются с героем, но уже предчувствую новую жизнь. Фильм постепенно, подчиняясь внутренней логике, отрывается от предметов и поднимается до сквозьвременной панорамы, открывающей еще не изведанные горизонты. Однако метафоричность не теряет связи с реальностью, последние кадры звучат столь ярким предвкушением будущего именно за счет объединения устремленности к объективности с приземленной иронией. Это жизнь во всей ее горести и радости, во всем ужасе и красоте.

    Органичность и целостность картины, ее натуральность и «фантастическая правдоподобность» позволяют говорить об идеальных пропорциях, выверенном ритме композиции и пластики экранного движения. В отличие от хроникальной художественности Эйзенштейна, у Довженко в пространство кадра проецируется образ духовный и личный. Это не прямое представление действительности, оживающей мыслью и чувством автора, это представление сознания под влиянием реальности. Поэтому предмет в работе Довженко изначально живой, изначально ощущающий боль или радость. Стиль декораций и света достигает поразительного соотношения прозы и поэзии. Очевидная естественность экранного полотна, глубокая взаимосвязь человека и природы, показываемая в лирике пейзажей и сопричастности земли и неба людским страстям, соседствует с яркостью экспрессионизма, вбирает в себя фактуру места, которое у классиков этого направления было интерьером комнаты. Однако режиссер использует условие этого метода в иной ситуации, раскрашивая ее художественной гармонией. Полифонизм сюжета и эпизода создает поток разнородных эмоций, тем самым воплощая многогранность жизнь.

  20. Варченко Ольга, 8 группа, 6508, ФЭФ

    Безперечно, Довженко майстер створювати художні образи, застосовувати порівняльні прийоми, міфологізувати природу і життя та вчинки людини. Добре що Вами вдало підмічено порівняння смерті діда Семена і активіста Василя. Дійсно, тут ми бачимо як Довженко втілив у тому порівнянні відхід старого і архаїчного, уособленого образом діда Семена, і прихід молодого і нового, уособленого Васильом, котре душать, убивають, а воно всеодно зростає. То порівняння було ідеологічною установкою свого часу. Адже легенда про Павліка Морозова була саме тим порівнянням. Піонер зрікся старого заради нового, здійснивши донос на свого батька, і за то постраждав, але за новим ідуть мільйони, що співалося в піснях про Павліка Морозова і що Довженко втілив у поховальній процесії Василя. Та не можемо опустити того що за ідеологічними штампами епохи Довженко, як майстер соціальної психології, не міг не показати трагізм епохи і, водночас, потребу органічної зміни поколінь, наступності. Не дарма в усіх сценах смерті присутня дитина як образ, котрий приймає естафету від минулого до майбутнього. Довженко краєм показав іще одну глобальну проблему будь-якого суспільства індустріальної епохи-прихід техніки в село. Із механізацією виробництва зникає потреба в робочих руках селян і куди діваться селянам? В даному разі, показано трагедію загибелі селянства як класу!

  21. Для створення справжнього українського кіно нам потрібен саме такий режисер як Довженко…….Шарль Форд, редактор журналу «Французька кінематографія» та редактор «Фільмової енциклопедії», що вийшла в Парижі 1949 року, пише про Довженка: «Справжнє кіномистецтво в практиці акумулювалось у порівняно молодому, але вже з перших кроків глибокому й трудному до наслідування, оригінальному українському кіномистецтві, яскравим і досі неперевершеним представником якого є Олександр Довженко. Фільм Довженка «Земля» (1930) став одним із кількох центральних і конгеніальних творів Розстріляного Відродження. Це могутня поема землі, людині і природі, життю, безмежній вітальній силі і красі України. У цьому шедеврі переплелись життя і смерть….. Смерть, одначе, тут, мов краї колиски, обрамлює початок і кінець фільму. Смерть діда під яблунею, сковородинський мирний відхід із життя, що дає своє місце унукам і своєму садові. І смерть закоханого юнака, зваленого кулею в час його спонтанного радісного танцю. Але життя тут цар — не смерть. Життя котить могутніми океанськими хвилями крізь веселі і зажурені серця людей, крізь золото пшениць, крізь краплі дощу на яблуках, крізь небесну зливу світла. Смерть — тільки момент, тактовий перебій ритму життя. «Земля» накреслила власний і незалежний шлях українського мистецтва фільму. До самого свого дна і грунту національна, українська, — «Земля» показала, як з органічного власного національного виростає твір вселюдський, що українці можуть знімати кіно справжнє гідне не тільки нагород, а й прихильності палких сердець і душ людей з усього світу.

  22. Нікіпольська К.В. 4 група. ЮФ.

    Чудовий радянський фільм! Хоча сьогодні його важко дивитись, оскільки він німий, він справляє неабияке враження! Це видатний взірець вітчизняного кінематографу!

    Хочу додати, що в 1995 р. фільм `Земля` увійшов у сотню найкращих фільмів століття на думку журналу Time Out , а в 1958 р. за результатами голосування 117-та істориків кіно увійшов в 10-ку кращих фільмів світу разом з картиною `Броненосець Потьомкін`.

    Будучи сьогодні визнаним шедевром німого кіно, розглянутим у всіляких ракурсах філософських і стилістичних концепцій, фільм «Земля» продовжує залишатися суперечливим явищем у сфері теоретичних пошуків, звернених у минуле. Зерно розбрату, що зародилося відразу після виходу картини, з плином часу змінювало забарвлення і розмір: від невинних закидів в нелогічності сюжету, до осуду та «неправильної» ідеологізованості.

    Однак якщо критики, що вивчали цю роботу по гарячих слідах, зіткнулись «обличчям до обличчя» з чимось великим і незвіданим, то нинішні претензії викликані скоріше головними постулатами сучасної культурної та суспільної ситуації — повалення «совкових цінностей», які так відверто звучать у стрічці Довженко.

    Та всі ці обставини все-таки безуспішно намагаються затьмарити важливість фільму як і для всього подальшого розвитку кінематографа, так і у історичному аспекті. Адже фільм відображає трагічну реальність тих жахливих часів.

Обсуждение закрыто.